Результати дослідження

Перед початком дослідження у всіх обстежуваних дітей (без достовірних відмінностей в обох групах) за допомогою опитувальника А.М. Вейна визна­ча­лися помірно виражені психопатологічні розлади, у вигляді нестійкості емоцій­ного фону (84%), підвищеної тривожності (33,8%), втомлюваності (38,7%), порушень сну (74,1%), зниження пам'яті, а також різні соматичні прояви у вигля­ді періодичного головного болю (53,2%), запаморочення (24,1%), метео­залеж­ності (11,3%), зниження апетиту (64,5%), диспепсичних порушень – нудоти, блювання, здуття живота (43,5%).

Індекс Кердо дозволив визначити наявність у дітей внутрішньосистемної дистонії. Він склав у середньому 32,89 ± 0,99 в обох досліджених групах, що свідчило про превалювання симпатикотонічних впливів на організм у спокої.

Вегетативний тонус, що оцінений за допомогою коефіцієнта Хільдебранта (середні значення склали 3,98 ± 0,03), мав, в основному, ейтонічний характер.

Кліноортостатична проба поряд з нормальною симпатикотонічною реакцією на навантаження, виявила і патологічні варіанти. Гіперсимпатикотонічний варіант реактивності, який характеризується різким підвищенням систолічного артеріального тиску (САТ), діастолічного артеріального тиску (ДАТ) та частоти серцевих скорочень (ЧСС), що зумовлено надмірним включенням симпатико-адреналової системи, зустрічався в переважній кількості випадків - у 58,0% дітей. Асимпатикотонічний варіант реактивності, обумовлений недостатнім підклю­ченням симпатикотонічного відділу вегетативної нервової системи, при якому САТ і ДАТ не змінювалися або знижалися, а ЧСС залишалася нормальною або компенсаторно збільшувалася, зустрічався у 27,4% дітей. Астеносимпатико­тонічний варіант реактивності з падінням САТ і ДАТ та різким збільшенням ЧСС в перші хвилини ортостазу, з подальшою гіперсимпатикотонічною реакцією був виявлений у 1,6% випадків.

Функціональний стан серцево-судинної системи оцінювався також на під­ставі даних ЕКГ. Синусова тахікардія за даними ЕКГ була виявлена у 69,3% дітей, на наш погляд, як результат екстракардіального впливу (посилення симпа­ти­ко­тонічної інервації серця або послаблення вагусного впливу на фоні психоемоційного збудження) при відсутності органічної патології з боку серця, так звана «нервова тахікардія».

Основними проявами вегетативної дисфункції були неуважність, гіпер­актив­ність, імпульсивність. Їх оцінка проводилася за допомогою шкали-опитувальника SNAP-IV (Swanson J., 1992). Показник неуважності в обох групах за цією шкалою достовірно не відрізнявся і склав у середньому 53,33% (норма за Swanson J., 1992 - 0,40-1,82), середній показник гіперактивності - 1,96 ± 0,32 (норма за Swanson J., 1992 - 0,27-1,59) і імпульсивності 2,13 ± 0,37 (норма за Swanson J., 1992 - 0,26-1,52) (p <0,05 - достовірність відмінностей порівняно з віковими нормами).

Вираженість астенії побічно відбивається на інтелектуально-мнестичних показниках, зокрема на оперативній пам’яті: чим вище втомлюваність дитини в період після перенесеного інфекційного захворювання, тим більше страждає процес запам’ятовування. Оцінка пам’яті у дітей проводилася з використанням методики запам’ятовування десяти слів. Реєструвалися наступні показники: 1) кількість повторень, необхідних для відтворення 10 слів, 2) кількість слів, відтворених через 1 годину.

У більшості випадків обстежуваним обох груп (достовірних відмінностей показників дітей основної групи з групою порівняння не було) для відтворення 10 слів було необхідно 3 і більше повторень, що свідчило про зниження показників механічного запам’ятовування.

В якості методики для дослідження опосередкованого запам’ятовування використовувалася піктограма. Реєструвалися наступні показники: 1) кількість відтворених понять; 2) динаміка відтворених понять через 1 годину.    

Оцінка результатів піктограм у цілому показала, що у дітей зображувані образи часто не відповідали реальним об’єктам, що згодом ускладнювало їх інтерпретацію. Показники за критерієм адекватності (обґрунтованості зв’язку між запропонованим поняттям і його піктограмою) в середньому становили близько 50%.

Також було констатовано зниження критерію «відновлюваність понять через відстрочений період». Повністю весь список запропонованих понять змогли відновити лише 14,5% піддослідних.

Проведене за методикою Люшера тестування відобразило статистично значуще відхилення від аутогенних норм. У той же час величина вегетативного показника не мала таких значущих відмінностей порівняно з віковими нормами.

Таким чином, проведене клінічне обстеження дітей, які перенесли інфекційні захворювання, виявило наявність у них різного ступеня вираженості проявів вегетативної дисфункції. Безумовно, такі психовегетативні порушення відби­валися на періоді реконвалесценції, погіршували якість життя і вимагали їх адекватної корекції.

Після закінчення курсу лікування були проведені повторні клінічні дослідження.

Прийом препарату Карніель протягом місяця забезпечив достовірне (у порівнянні з контрольною групою) поліпшення показників психовегетативного статусу і зниження частоти соматоневрологічних розладів, тоді як в контрольній групі дітей ці показники залишалися практично на попередньому рівні (табл.).

Таблиця

Примітки:
* - вірогідна різниця в порівнянні до та після лікування,
^К - вірогідна різниця в порівнянні з контрольною групою після лікування.

Поліпшення показників вегетативного тонусу визначалося не тільки його психоемоційною (втомлюваність, тривожність, емоційна нестійкість, відво­лікання, порушення сну), а й соматоневрологічною (головний біль, запамо­рочення, зниження апетиту, диспепсичні порушення) складовою.

Якісно змінилися результати реактивності на кліноортостатичну пробу. У дітей, які приймали Карніель, відзначалася нормалізація показників вегетативного забезпечення (симпатикотонічний варіант реактивності) з 16,6% дітей на початку терапії до 46,6% після (p <0,05), у решти намітилася чітка тенденція до поліпшення. В контрольній групі показники реактивності залишилися практично на попередньому рівні (рис.).

Рис. Реактивність дітей до та після лікування

Була виявлена позитивна динаміка щодо патопсихологічних проявів. Після курсового застосування препарату зменшення вираженості мнестичних і пове­дін­кових симптомів (неуважність, гіперактивність, імпульсивність) відмічалася в середньому у 86,6% дітей. Всі показники шкали SNAP-IV у дітей основної групи після лікування карніелєм достовірно знизилися (p<0,05). Показники гіпер­актив­ності і неуважності знизилися до нормальних значень, абсолютні показники імпульсивності також значно зменшилися в основній групі.

Данні тестування виявили виражене поліпшення показників механічної та динамічної пам’яті у 30% дітей (p <0,05), а також опосередкованої пам’яті у тестах з піктограмою - підвищення показника адекватності до 73,3% (p <0,05).

Динамічна оцінка результатів кольорового тесту Люшера виявила відносну стабілізацію психоемоційного стану у дітей основної групи, що відбилося на колірній гамі та наближенні її до аутогенної норми (за коефіцієнтом сумарного відхилення від аутогенної норми – p <0,05). У дітей контрольної групи ці показники не мали статистично значущих змін.

Після закінчення дослідження батьки оцінили результати лікування за 10-бальною аналого-візуальною шкалою. В середньому успішність лікування в основній групі була оцінена на 7-8 балів, в контрольній – на 4-5.